Леонід Маадир: Мрію відкрити мистецьку галерею в Білій Церкві
Про роль мистецтва та митців у буремному сьогоденні, про плани та мрії, незважаючи на війну, "Моя Київщина" поспілкувалася з художником із міста Біла Церква Леонідом Маадиром
Об этом сообщает Минправда
Леонід Маадир-оол, а саме так пишеться його прізвище, – майстер, який намалював стільки полотен про Білу Церкву, що, фактично, створив живописний портрет міста, експресивний та дивовижний, у якому поєднано сучасне і минуле, натуралістичне та фентезійне. У полотнах переважають натюрморти, міські пейзажі, портрети та композиції.
Роботи художника виставлялися в Канаді, Німеччині, Угорщині. Він – автор розпису храму Бориса і Гліба в Борисполі. На його рахунку п’ять персональних виставок. Два фірмових знаки, створених художником, увійшли до Всесвітнього каталогу логотипів.
Леонід Маадир-оол – онук артиста Максима Мунзука, який свого часу зіграв головну роль у фільмі японського режисера Акіро Куросави "Дерсу Узала", а брат Леоніда – скульптор
- Пане Леоніде, традиційне питання: розкажіть трохи про себе, будь ласка, де народилися, навчалися, що стало поштовхом до творчості?
- Народився я в місті Шангор Республіки Тува, а дитинство і юність пройшли в столиці Киргизії місті Фрунзе. Тато у мене монгол, мама українка, обоє вчителі. У шкільні роки займався спортом, зокрема баскетболом.
- А це правда, що батьки самі змалечку привчали вам малювати?
- Так. Через професію вони були постійно зайняті, тому стелими нам найдешевші шпалери через усю кімнату, давали олівці, і ми не тривожили їх, бо були захоплені мистецтвом. Я ще також навчався у музичній школі по класу акордеон, але мене завжди тягло до образотворчого мистецтва. Після невдалого вступу до Фрунзенського художнього училища вирішив довести всім і собі в першу чергу, що можу добитися поставлених цілей. Дід мій, мамин батько, сказав мені, щоб я прославляв його Батьківщину. Він був у Киргизії відомий "стахановець". І я поїхав поступати в Дніпропетровське художнє училище. Закінчивши, я двічі спробував вступити до інституту, але щоразу мені не вистачало двох балів. Тому й вирішив іти на обов’язкову військову службу. Після служби я таки поступив до Харківського художньо-промислового інституту. А вже згодом доля завела мене до Білої Церкви.
- Ви давно і плідно працює в царині мистецтва. В мирний час це – невід’ємна частина життя країни. Культурний процес під час війни, як вважаєте, він має бути?
- Обов’язково. Я і сам беру активну участь у різноманітних виставках та конкурсах. Нещодавно я був запрошений Анатолієм Марчуком на пленер, а потім і на відкриття художньої галереї у місті Фастів. І це, незважаючи на війну.
- Яке місце митців, на Вашу думку, у всенародній боротьбі?
- Саме зараз, я вважаю, всім творчим людям треба активно працювати на перемогу, всіма можливими засобами пропагувати наше рідне українське мистецтво не лише на батьківщині, але й за її межами, бо то і є наша боротьба з ворогом.
- Як Вам працюється у Білій Церкві?
- Насправді, мені важко працювати у Білій Церкві. Влада не йде мені назустріч, тому я звертаюся за допомогою до інших людей, яким не байдужа доля України.
-Час такий, що планувати щось важко, але, все- таки, які найближчі плани та мрії?
- Найбільша моя мрія – із допомогою заслуженого художника України Анатолія Марчука відкрити мистецьку галерею у Білій Церкві.
Источник: Криминальная Россия
