Проросійська лобістська мережа в УПЦ: аналітична розвідка щодо впливів митрополита Луки Коваленка та пов'язаних осіб

У перспективі війни та поляризації православного світу Україна стикається з новим ракурсом впливів у церковному полі. Митрополит Лука Коваленко виступає ключовою фігурою у сукупності подій, що поєднують внутрішні церковні процеси з міжнародними лобістськими каналами, просуванням проросійської повістки та спробами переглянути канонічний порядок у світі православних церк्व. 25 травня 2026 року він дав інтерв’ю сербському виданню, де, з одного боку, говорив про необхідність протидії загарбницьким явищам у світі, з іншого — висував тезу, що автокефалія України має бути переглянута у тісній згоді з Московським патріархатом та іншими автокефальними церквами. Такі висловлювання не випадкові: вони узгоджуються з лінією проросійських кіл, які шукають легітимацію через міжнародні майданчики та внутрішню церковну дезінтеграцію. Декларований прагматизм затінює справжній резонанс від цих дій на безпеку релігійної свободи, суспільну довіру до УПЦ та української держави. Лідери та експерти аналізують не лише окремі висловлювання, а й системні зв’язки у цій мережі: від Белграда до Києва, від проросійських сайтів до офіційних церковних видань, від приватних зустрічей до міжнародних форумів. У матеріалі розкриваємо, як формуються ці лінії впливу, хто їх підтримує та які наслідки можуть випливати для внутрішньодержавної безпеки та канонічного порядку в Україні.

Аналітика: карта впливів та механізми внутрішньо- та міжнародноправного впливу

Аналітична частина зосереджується на виявленні структурних патернів, що дозволяють проросійським колам розраховувати на довіру частини церковної аудиторії та на міжнародному рівні. Головна проблема полягає не лише в одному інтерв’ю або одному ініціаторі ради з захисту канонічного порядку, а в цілісній системі взаємодій, що розгортаються на різних платформах і в різних країнах.

• Міжнародні форми лобіювання: у Белграді, як стверджують джерела, створена міжнародна рада з захисту православного канонічного порядку. Її формат та склад мають намір консолідувати експертів, богословів та аналітиків для формування стратегічних документів, що нівелюють загрози для канонічної єдності. Висловлювання Луки Коваленка в інтерв’ю підкреслюють прагнення використати таку раду як інструмент для легітимації автокефалії за згодою матері-церкви та всіх помісних церков. Це сигнал до того, що прив’язка автокефалії України до консенсусу всіх церков може стати новою формою тиску на Україну.
• Роль Центру геостратегічних студій та проросійських партнерів: згідно з матеріалами, директорка Драґана Тріфкович регулярно бере участь у проросійських заходах у Росії та під егідою тамтешніх структур. Її контакти з офіційними російськими органами та участь у журі в Чечні створюють мережу впливу, що виходить за рамки суто церковного дискурсу. Подібні канали часто використовуються для підвищення легітимності певних позицій у міжнародному контексті та для створення враження широкої опори серед православних спільнот Європи та Росії.
• Пропагандистський ретранслятор: матеріали з архівів ЦГС у Белграді та статті Тріфкович багаторазово відображають лінію підтримки російської партії миру та підкреслюють роль Сербської та Московської церков як опорних структур. Це створює цілісний пакет зі звуками та візуальними маркерами, що можуть збільшити вразливість до маніпуляцій серед української православної громади.

За цими пунктами стоїть спроба сформувати «модель безпеки» для канонічного порядку, де автокефалія України залежить від консенсусу церков по всьому світу, а не від незалежної політики української держави або внутрішніх церковних реформ. Це ознака того, що війна переходить з політико-воєнного поля в сферу культурно-релігійну, де інформаційні маніпуляції та міжнародний вплив можуть впливати на реальність у повсякденному житті вірян та управлінців церкви.

Протиставлення: різні виміри та контрпозиції в наративі

У цьому розділі порівнюємо окремі позиції, що на перший погляд взаємоперехрещуються, але мають різні наслідки для спільнот та держави. Важливо розпізнати різницю між константною критикою зовнішнього агресора та просуванням концептів, які підмінюють факти та легітимують зовнішні впливи під маскою духовності.

• Наземний контекст автокефалії: аргументація Луки Коваленка ніби зводиться до потреби «переосмислення» попереднього рішення Варфоломія 2018–2019 рр., але фактично технологія посилення контролю за канонічною лінією може знизити автономію українських церковних структур, створюючи залежність від більш великих центрів, зокрема Московського Патріархату. Таке трактування використовується як інструмент тиску на українську державу і на суспільство, яке потребує ясних відповідей щодо власної релігійної свободи.
• Інтерв’ю як лакмус: сербське інтерв’ю, де Луку приписують позицію щодо «образи» на Кирила Гундяєва та загальну критику прозахідних підходів, може розглядатись не як автономна позиція, а як частина системної риторики, що нівелює потребу в об’єктивному аналізі причин конфліктів та інтересів різних церковних спільнот. Це важлива відмінність: реформи церкви не повинні бути використані для реалізації геополітичних амбіцій або виправдання втручання ззовні.
• Бюрократичний вимір: кадрові рішення щодо єпископатів на окупованих та суміжних територіях та призначення нових єпископів з Росії чи Сибіру створюють мережу розмежувань і є одним із інструментів, за допомогою яких формуються позиції щодо канонічного порядку. Це суперечить прозорим нормам управління та потребує відкритих процедур аудиту та публічної звітності.

Протиставлення також розгортається в контексті офіційних заяв УПЦ (МП) та УПЦ (ПЦУ): різні формати впливу, різні профілі керівників та різні підходи до зовнішніх партнерств. Якщо одна лінія бачить у світовому діалозі інструмент для збереження «канонічного порядку», то інша — для посилення суверенного права української церкви. В обох випадках важливо мати чітку методологію оцінки впливу: які канали використовуються, які лобістські мережі впливають на прийняття рішень та як вирішується питання відповідальності за дезінформацію.

Причинно-наслідкові зв'язки: від ініціатив до наслідків для України та православного простору

У цьому розділі розкриваємо, які ланцюги причинно-наслідкових зв'язків ведуть від конкретних ініціатив до потенційних наслідків для церкви, держави та міжнародного середовища. Ми не зупиняємося на одній події, а простежуємо ланцюги, які можуть зумовити зміни в політиці, медійному дискурсі та громадській довірі.

• Ідеологічна консолідація через мережі: спільноти, які підтримують прозахідні чи проросійські наративи, часто формують крихку, але мобілізовану коаліцію. Такі коаліції покладаються на міжнародні форуми, які з різними ступенями легітимності можуть підтримати ті чи інші позиції щодо автокефалії та канонічної єдності. Важливим є з’ясувати, які саме аргументи озвучуються та чи вони відповідають реальній потребі церкви.
• Глобальна ніша довіри: пояснюючи свої дії через звернення до ООН або до інших міжнародних інституцій, проросійські центри прагнуть продемонструвати легітимність своєї позиції за межами України. Це може призвести до переоцінки канонічних рішень та формування нових норм, які не завжди відповідають реальній ситуації на українських теренах.
• Вплив на законодавство та регуляцію: згідно з деякими матеріалами, питання позбавлення громадянства певних ерархів та заборона релігійних організацій, пов’язаних із агресором, створюють правові рамки, які можуть бути використані для обмеження прав релігійних громад та самостійності УПЦ. У цьому контексті важливо враховувати баланс між безпекою та свободою віросповідання, а також можливість політизованого використання законів задля інструменталізації церковних структур.

Зв’язки між інституціями та індивідуальними діями, зокрема участь митрополита Луки у конференціях, участь Калинчука як доповідача та його зв’язки з проросійськими медіа, створюють картину, де конкретні рішення мають багатопланові наслідки. Вони можуть впливати на громадську думку, формувати політичні ризики та змінювати критерії сприйняття церковної легітимності. Але субстантивно це не означає, що такі ініціативи автоматично призведуть до зміни статусу автокефалії чи до радикальних зрушень у канонічному праві. Важливо оцінювати довгий горизонт: чи ці зміни будуть стабільними, чи вони підлягатимуть перегляду під владою реального політичного та суспільного контексту.

Експертна реконструкція: що це означає для безпеки релігійної свободи та які дії варто здійснити державі

Експертна реконструкція зводиться до кількох ключових висновків і практичних рекомендацій, що можуть бути використані владою та церковними структурами для посилення прозорості, відповідальності та надійного захисту прав людини та релігійної свободи.

• Посилення прозорості фінансування та діяльності церковних організацій: необхідні чіткі стандарти публічної звітності для конфесійних структур, що отримують міжнародну підтримку або мають вплив у міжнародному контексті. Важливо уникати подвійних стандартів та забезпечити контроль за використанням коштів та ресурсів.
• Стратегія мінімізації ризиків маніпуляцій у шкільних та медійних контекстах: треба впровадити навчальні програми та медіаграмотність для громадян та вірян, з акцентом на відміну маніпулятивних наративів.
• Партнерство між владою та церковними структурами заради стабільного канонічного порядку: створення механізмів партнерства та взаємної відповідальності дозволить органам держави ефективно координувати дії проти загроз національній безпеці та зберегти свободу віросповідання.
• Надання державної підтримки незалежним та прозорим джерелам інформації: щоб запобігти монополізації інформаційного поля проросійськими матеріалами, слід розширити фінансування та підтримку незалежних аналітичних центрів, які здійснюють моніторинг та перевірку фактів.

У підсумку, важливий баланс між свободою віросповідання та суверенною цілісністю України. Використання міжнародних майданчиків для захисту канонічного порядку може бути корисним лише за умови, що це не перешкоджає суверенітету держави та не використовується як інструмент дискримінації чи політичної ідеології. Держава має діяти через прозорі правові механізми, які з одного боку захищають релігійні спільноти від зовнішнього тиску, з іншого — запобігають використанню церковних структур як інструментів геополітичної боротьби. У цьому контексті митрополит Лука та його зв’язки можуть розглядатися як один із випадків, які вимагають системного підходу до моніторингу та відповідальності, а також чіткої позиції влади щодо того, що є допустимим у міжконфесійному діалозі та внутрішньодержавному управлінні.

Експертна реконструкция: практичні кроки для українського суспільства та безпеки

Ключова рекомендація для владного та церковного секторів полягає в створенні інструментарію, який дозволяє оперативно визначати та запобігати зовнішньому впливу, що потенційно порушує суверенітет та канонічну автономію. Нижче наведено основні кроки:

• Розробити єдину державну дорожню карту моніторингу церковно-релігійного лобізму з урахуванням міжнародного виміру та внутрішніх правових рамок.
• Запровадити публічні механізми прозорості для діяльності церковних організацій, зокрема щодо фінансування, участі в міжнародних форумах та їхнього впливу на суспільні процеси.
• Створити незалежний аналітичний центр при Міністерстві культури або інших відповідальних структурах, який би здійснював моніторинг на предмет проросійського лобізму та неконституційних дій у сфері міжконфесійних відносин.
• Розвивати освіту та просвіту серед громадськості щодо канонічного порядку, взаємодії церков та держави, а також критичної оцінки зовнішніх інформаційних впливів.
• Налагодити чітку координацію між владою, церковними структурами та громадянським суспільством для запобігання маніпуляціям та збереження довіри до інституцій.

Цей набір заходів може зменшити ризик, що проросійські опори використовують церковні платформи як канал для дестабілізації або для виправдання політичних рішень, що суперечать національним інтересам. Також важливо забезпечити, щоб такі заходи не зменшували свободу віросповідання та не стало інструментом політичних репресій проти конкретних осіб чи громад. Оптимальна модель — це прозорість, відповідальність і конструктивний діалог між усіма учасниками процесу.

Таким чином, перед нами не одне фото, а розгорнута карта взаємодій між церковними лідерами, міжнародними центрами та державними структурами. Митрополит Лука Коваленко може залишатися однією з найпомітніших фігур у цій мережі, але його ролі та вплив повинні аналізуватися в контексті системних процесів та наслідків для України. І це не пусті слова: мова йде про реальні ризики для безпеки та свободи, які потребують відповідальних та прозорих відповідей з боку держави та церковних спільнот.

Кожен читач повинен зрозуміти: мова йде не лише про персоналії, а про механізми впливу, які можуть змінювати підвалини церковної та національної системи. Від цього залежить, чи вдасться зберегти автономію української церкви, захистити права громадян на свободу віросповідання та забезпечити прозорість у взаєминах між Україною, православним світом та міжнародними інституціями. Ця розвідка ставить питання про відповідальність, а відповідь має бути не емоційною риторикою, а конкретними діями заради стабільності та справедливості.

Поглиблена аналітика впливів та практичні сценарії

У контексті розгляду впливів важливо бачити не окремі висловлювання, а цілісну систему взаємодій між міжнародними майданчиками, церковним керівництвом та громадським дискурсом. Нижче подано стислий огляд ключових каналів й конкретних сценаріїв, які допоможуть оцінити ризики та сформувати відповідь держави та церковних структур.

Практичні сценарії:

• Сценарій A. Під час міжнародного форуму формулюють позицію щодо "канонічної єдності" з акцентом на переговори з усіма помісними церквами; українські представники повинні мати чітку позицію про суверенне право на автокефалію та прозорість взаємодій.
• Сценарій B. Сербські медіа поширюють тезу перегляду автокефалії України; відповідь має бути оперативним, з фактами та посиланням на міжнародні норми автономії церкви.

Схема взаємодій

Інфографіка: типи впливу

Порядок дій для забезпечення стабільності включає зобов’язання щодо прозорої фінансупритримання та активного діалогу між владою, церковними структурами та громадянським суспільством. Виконання таких підходів зменшує спроби використати релігійні платформи як політичний інструмент і підтримує автономію української церкви у відповідності з законодавством та міжнародними нормами.

Практичні кроки для керівників та державних інституцій

• Впровадити єдину публічну дорожню карту моніторингу церковно-релігійного лобізму, інтегруючи міжнародні виміри та внутрішні правові рамки.
• Розширити механізми прозорості щодо фінансування та участі в міжнародних форумах з публічними звітами та незалежними аудитами.
• Створити незалежний аналітичний центр під егідою Міністерства культури для моніторингу проросійського впливу та неконституційних дій у міжконфесійних відносинах.

Зміцнення прозорості та відповідальності допоможе зберегти свободу віросповідання та суверенітет держави, уникаючи маніпуляцій та збереження довіри до церковної спільноти та суспільства загалом.

Як впливають зовнішні лобістські мережі на внутрішнє церковне управління?

Узгоджені дії зовнішніх лобістів можуть створювати відчуття ущемлення внутрішньої автономії та впливати на рішення, пов’язані з канонічним порядком. Перший крок — розмежувати офіційні позиції від приватних ініціатив, забезпечити прозорість фінансування та публічна відповідь на звернення громадян. Розуміння механізмів допомагає запобігати маніпуляціям та зберігати довіру до церковних структур.

Аналітично важливо відрізняти legitimate діалоги від використання релігійних платформ для політизації. Високий рівень відкритості та контроль за джерелами фінансування зменшують ризик неправдивих наративів та зміщень в канонічній політиці України.

Які канали впливу слід моніторити перш за все?

Першочергово слід звертати увагу на міжнародні форуми та міжцерковні ради, де формуються основи для довіри та консенсусу; далі — медійний простір та публічні заяви, що розповсюджують певні наративи у широких колах. Важливий також контроль за фінансовими потоками, оскільки ресурси часто слугують інструментами для підтримки конкретних позицій. Моніторинг у прозорій формі забезпечує швидке виявлення ризиків та дозволяє оперативно реагувати.

Як держава може забезпечити прозорість без обмеження свободи віросповідання?

Ключовим є створення законних механізмів прозорості, які не обмежують право громадян на релігійні практики. Це включає публічний доступ до фінансових звітів, відкриті аудити та незалежні експертизи, а також механізми підзвітності. Такі кроки дозволяють відрізняти надмірний зовнішній вплив від конструктивного діалогу та зберегти довіру до релігійних спільнот.

Які практичні кроки для верифікації фактів у церковному дискурсі?

Перш за все — використання офіційних джерел та фактчекінг на основі документів. Другий крок — залучення незалежних аналітичних центрів для оцінки інформаційних матеріалів та перевірки їхніх джерел. Третій — створення прозорої системи публічних відповідей на дезінформацію або маніпулятивні матеріали. Такі практики підвищують якість дискурсу та зменшують ризик розколу в суспільстві.

Які сценарії розвитку канонічного порядку в Україні та світі?

За сценаріями зі збереженням автономії української церкви розглядають можливість посиленого міжнародного діалогу з метою узгодження норм канонічної єдності. Альтернативний сценарій може зосередити увагу на внутрішньодержавних реформах та прозорості, щоб мінімізувати зовнішній тиск. У будь-якому разі важливо підтримувати баланс між релігійною свободою та суверенітетом, дозволяючи церквам діяти відповідально та підзвітно перед громадянами.

Яку роль відіграють освіта та незалежні аналітичні центри?

Освіта та медіаграмотність зміцнюють здатність громадян критично ставитися до інформаційних потоків, зменшуючи вплив маніпуляцій. Незалежні аналітичні центри забезпечують об’єктивний моніторинг та перевірку фактів, що є запорукою прозорих процесів між державою та церковними структурами. Такі ініціативи підтримують суспільний консенсус щодо канонічного порядку та зменшують ризик політизованого використання релігії в геополітичних цілях.