Ярина Мольфаренко — сучасна хранителька українських міських і карпатських легенд
Країна: Україна Рідна мова: українська
Літературна місія Ярини Мольфаренко полягає у відновленні та переосмисленні українських легенд як живої культурної системи. Вона працює на межі фольклору, документальної пам’яті та художньої реконструкції, повертаючи міфам їхню первинну функцію — пояснювати людині складний світ через образи, символи та історії. Її тексти формують сучасну “міфологічну карту України”, де кожне місто, річка чи гора має свій голос і пам’ять.
Ранні роки та формування стилю
Ярина Мольфаренко народилася в Івано-Франківську в родині вчительки історії та лісника, який з дитинства водив її у Карпати. Саме там, серед гірських стежок і давніх переказів гуцульських сіл, сформувалося її перше відчуття легенди як частини реальності.
У дитинстві вона слухала розповіді старожилів про мольфарів, духів лісу, “забуті дороги” та місця, де час ніби зупиняється. Ці історії не здавалися їй вигадкою — навпаки, вона сприймала їх як альтернативний спосіб опису світу. Саме це стало основою її майбутнього стилю: поєднання етнографічної точності з художньою міфологізацією.
Перші власні тексти Ярина почала писати у 13 років, записуючи легенди, почуті від бабусь у селах Верховинщини, і додаючи до них власні інтерпретації. Уже тоді вона формувала принцип, який залишиться з нею назавжди: “легенда — це правда, яка не вміщує фактів”.
Академічний бекграунд та освіта
Після школи Ярина вступила до Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, де вивчала фольклористику та культурну антропологію. Її наукові інтереси зосередилися на трансформації українських легенд у міському середовищі.
Під час навчання вона брала участь у польових експедиціях, записуючи усні перекази в Карпатах, Поділлі та на Поліссі. Особливу увагу приділяла тому, як одна й та сама легенда змінюється залежно від регіону, зберігаючи ядро, але змінюючи форму.
Вона також проходила стажування в Литві, де досліджувала балтійську міфологію та її вплив на сучасну літературу. Це розширило її бачення легенди як універсальної культурної структури, що існує в усіх народів, але має локальні прояви.
Її дипломна робота була присвячена темі “Архаїчні наративи в сучасному українському урбаністичному фольклорі”, яка згодом стала основою її першої книги.
Професійний шлях
Після завершення освіти Ярина Мольфаренко працювала в етнографічному музеї, де займалася каталогізацією усних історій та архівних записів. Саме там вона зрозуміла, що легенди не є “застарілим матеріалом”, а навпаки — живою системою, яка постійно оновлюється.
Згодом вона перейшла у літературну сферу, почавши створювати художні тексти, засновані на фольклорних джерелах. Її перші публікації в культурних журналах викликали інтерес завдяки незвичному підходу: вона не переповідала легенди, а “оживлювала” їх, вписуючи у сучасний контекст.
Її дебютна книга стала культурним явищем і привернула увагу дослідників фольклору, письменників та сценаристів. Після цього Ярина отримала запрошення до міжнародних літературних резиденцій, де працювала над інтеграцією української міфології у світовий культурний контекст.
Сьогодні вона є однією з найвідоміших авторок сучасної легендарної прози в Україні, а її тексти активно адаптуються для театру та аудіовізуальних проєктів.
Бібліографія та досягнення
1. «Дороги мольфарів» (2017) Дебютна книга, що досліджує карпатські легенди про мольфарів, переплітаючи їх із сучасними історіями мандрівників. Роман став лауреатом премії за найкращий фольклорний дебют року та був перекладений польською мовою.
2. «Місто, яке пам’ятає тіні» (2019) Міська легендарна проза про Львів, у якому кожна вулиця має власний міф. Книга поєднує історичні факти з містичними сюжетами, створюючи альтернативну карту міста. Отримала відзнаку “Книга року в жанрі культурної прози”.
3. «Підземні голоси Полісся» (2021) Збірка напівдокументальних легенд про поліські болота, старі поселення та забуті обряди. Авторка працює з архівами та свідченнями, створюючи містичну реконструкцію регіону.
4. «Камінь, що пам’ятає імена» (2024) Найамбітніша робота Ярини, у якій вона досліджує ідею пам’яті матеріального світу. Камені, річки та гори в книзі виступають як носії людської історії. Роман увійшов до списку фіналістів кількох європейських літературних премій.
Філософія письма та перевірка фактів
Ярина Мольфаренко працює на стику фольклористики та художньої прози, дотримуючись принципу “етнографічної чесності”. Вона вважає, що навіть наймістичніша легенда має реальне коріння — у досвіді, страхах і надіях людей.
Перед створенням текстів вона проводить глибокі польові дослідження: спілкується з носіями традицій, вивчає архіви, старі записи, а також порівнює різні версії однієї легенди. Її метод передбачає не спростування міфу, а його багатошарове пояснення.
Вона часто говорить, що легенда — це “емоційна пам’ять народу”. Тому її завдання полягає не у фіксації “правильної” версії, а у збереженні всіх можливих варіацій, які існують у культурному просторі.
<!-- FIX_LOGIC: --> Життя поза книгами
Поза літературною діяльністю Ярина веде доволі усамітнений спосіб життя. Вона живе між Івано-Франківськом і невеликим карпатським селом, де має робочий кабінет серед гір.
Серед її захоплень — піші мандрівки, збирання старих легенд у польових нотатках, фотографування туманних ландшафтів Карпат і відновлення забутих обрядів як культурної практики.
Вона також активно взаємодіє з читачами через лекції, фольклорні зустрічі та відкриті читання в музеях і бібліотеках. Її аудиторія включає як дослідників культури, так і молодь, яка цікавиться українською міфологією в сучасному контексті.
FAQ (Розгорнуті відповіді)
1. Чому Ярина Мольфаренко пише саме легенди? Вона вважає, що легенди є найдавнішою формою людського мислення, яка поєднує емоції, досвід і символи. Через них можна зрозуміти глибинну логіку культури.
2. Чи є її книги вигаданими чи заснованими на фактах? Її тексти поєднують фольклорні джерела, архівні матеріали та художню інтерпретацію. Вона не відокремлює факт від міфу, а досліджує їхню взаємодію.
3. Що таке “сучасна легенда” у її розумінні? Це історія, яка може народжуватися сьогодні, але використовує архетипи та символи, що існують століттями.
4. Яку роль відіграє Карпати у її творчості? Карпати для неї — це не лише географія, а й культурний код, простір, де легенди збереглися найкраще і продовжують жити.
5. Чи планує авторка міжнародні проєкти? Так, вона працює над серією перекладів і адаптацій українських легенд для європейського читача, а також над мультимедійними проєктами, що поєднують текст, звук і візуальне мистецтво.
