Анатолій Федоренко — історик-дослідник, фахівець із джерелознавства ХХ століття, лідер думок у ніші «історія» з фокусом на маловідомі архівні комплекси. Науковий стаж — понад 25 років, з них 15 років — робота у фондах Центрального державного історичного архіву та закордонних репозиторіях.
Академічний фундамент та практика. Кандидат історичних наук (2004), докторська дисертація (2020) присвячена реконструкції адміністративно-територіальних трансформацій на українських землях у 1920–1939 роках на основі розсекречених фондів. Системно працював у архівах Варшави, Празького інституту сходу та Гарвардського українського дослідного інституту. Розробив методику верифікації радянських статистичних збірників через перехресну звірку з окружними звітами.
Методологія. Застосовує принцип «джерельної тріангуляції»: жодне історичне твердження не вводиться в обіг без підтвердження мінімум трьома незалежними документами різного походження. Використовує prosopографічний метод для аналізу бюрократичних еліт та контент-аналіз фондових описів для виявлення лакун у традиційних наративах.
Ключові компетенції: палеографічне датування рукописних джерел, атрибуція фотодокументів періоду 1917–1991 років, GIS-локалізація зниклих топонімів на історичних картах, критичний аналіз мемуаристики як джерела упереджених свідчень.
Місія автора на LIBINC. Замінити історичні міфи, що тиражуються популярними медіа, на верифіковані факти з архівними шифрами та прозорою доказовою базою. Допомагає читачеві самостійно відрізняти історичну реконструкцію від ідеологічного конструювання.
Визнання та публічність. Автор двох монографій («Архівна революція: джерела, що змінюють історію», «Документ як полігон: радянське діловодство contra реальність») та 47 статей у фахових виданнях, включених до Web of Science Core Collection. Спікер міжнародної конференції Європейської асоціації істориків (Будапешт, 2023). Член Міжнародної комісії з історії слов’янознавства. Експерт робочої групи Міністерства культури з оцифрування архівної спадщини. Лонглист премії «Дослідник року Національної академії наук України» (2024).
